Ah, the Ouroboros. That ancient symbol of a serpent devouring its own tail, eternally consuming itself. How fitting, then, to describe the frontline of this war—a snake eating itself, cannibalistic, hungry, ruthless, and utterly indifferent to the lives it destroys along the way. Ах, Уроборос. Цей стародавній символ змії, яка пожирає власний хвіст, вічно поїдаючи себе. Як влучно описати фронтову лінію цієї війни—змія, яка поїдає себе, канібалізм, голодна, безжальна і абсолютно байдужа до життів, які вона знищує на своєму шляху.
This war began not as a clash of ideologies, but as a naked display of power, a reminder that the snake cares not for reason, only for the act of consumption. Ця війна почалася не як зіткнення ідеологій, а як відверта демонстрація сили, нагадування про те, що змія не дбає про розум, лише про акт споживання.
On February 24, 2022, the world awoke to the grim reality of Russia's full-scale invasion of Ukraine. Like a serpent uncoiling, Russian forces crossed the borders, launching attacks from the north, south, and east. The justification? A toxic blend of imperial nostalgia and paranoid delusion, cloaked in the language of "denazification" and "protection" of Russian speakers. 24 лютого 2022 року світ прокинувся до похмурої реальності повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Немов змія, що розгортається, російські війська перетнули кордони, розпочавши атаки з півночі, півдня та сходу. Оправдання? Токсичний коктейль з імперської ностальгії та параноїдального марення, замаскованого мовою «денацифікації» та «захисту» російськомовних.
Kyiv, the heart of Ukraine, was under siege. Russian troops aimed to decapitate the Ukrainian government, to replace it with a puppet regime loyal to Moscow. But the serpent found more resistance than expected. Київ, серце України, був під облогою. Російські війська мали на меті обезголовити український уряд, замінивши його маріонетковим режимом, лояльним до Москви. Але змія зустріла більший опір, ніж очікувалося.
In the early weeks, Russian forces advanced on Kyiv from multiple directions, seeking a swift victory. The infamous convoy of Russian military vehicles stretched for miles, a physical manifestation of the serpent's insatiable hunger. But the Ukrainian people, led by President Volodymyr Zelensky, stood firm. Streets became battlefields, and the Ukrainian resistance, underestimated by many, proved resilient and resourceful. У перші тижні російські війська наступали на Київ з кількох напрямків, прагнучи швидкої перемоги. Сумнозвісний конвой російської військової техніки розтягнувся на кілометри, ставши фізичним втіленням ненаситного голоду змії. Але український народ на чолі з президентом Володимиром Зеленським стояв твердо. Вулиці стали полями битв, а український опір, недооцінений багатьма, виявився стійким і винахідливим.
By early April, Russian forces had retreated from Kyiv, leaving behind a trail of devastation and war crimes. Bucha, a suburb of Kyiv, became synonymous with the horrors inflicted by the serpent. Mass graves, civilians executed in cold blood—evidence of the ruthlessness of an invader that viewed the destruction of Ukrainian identity as a necessary sacrifice to its imperial ambitions. На початку квітня російські війська відступили з Києва, залишивши після себе слід руйнувань і військових злочинів. Буча, передмістя Києва, стало синонімом жахів, завданих змією. Масові поховання, цивільні особи, страчені на холодну кров — докази безжалісності загарбника, який вважав знищення української ідентичності необхідною жертвою для своїх імперських амбіцій.
While Kyiv stood, the south and east of Ukraine faced relentless assaults. The city of Mariupol, once a vibrant port on the Sea of Azov, became a symbol of resistance and suffering. Surrounded and bombarded, its defenders fought until the last breath, holding out in the labyrinthine tunnels of the Azovstal steel plant. But in May 2022, the city fell, consumed by the serpent. Поки Київ стояв, південь і схід України зазнали невпинних нападів. Місто Маріуполь, колись жвавий порт на Азовському морі, стало символом опору та страждань. Оточені й обстріляні, його захисники боролися до останнього подиху, тримаючись у лабіринтних тунелях металургійного заводу «Азовсталь». Але в травні 2022 року місто впало, поглинене змією.
Further to the east, the Donbas region became the epicenter of fierce fighting. Russian-backed separatists, bolstered by regular Russian forces, sought to carve out a corridor linking Crimea with mainland Russia. The serpent's goal was clear: to sever Ukraine's eastern limb, crippling its economy and strategic position. Далі на схід Донбас став епіцентром запеклих боїв. Підтримувані Росією сепаратисти, посилені регулярними російськими військами, прагнули прокласти коридор, що з’єднує Крим із материковою Росією. Мета змії була очевидною: відсікти східну частину України, підірвавши її економіку та стратегічне становище.
Putin's war was built on lies and delusions, a grandiose vision of restoring a lost empire. But the serpent overreached. It underestimated the resolve of the Ukrainian people, the solidarity of the international community, and the resilience of a nation that had endured so much. Війна Путіна будувалася на брехні та ілюзіях, на грандіозному баченні відновлення втраченої імперії. Але змія переоцінила свої сили. Вона недооцінила рішучість українського народу, солідарність міжнародної спільноти та стійкість нації, яка пережила стільки всього.
Putin's initial blitzkrieg strategy aimed for a swift victory, but instead, it became mired in a brutal and protracted conflict. The sanctions imposed by the international community crippled the Russian economy, while the Ukrainian military, fueled by the unyielding spirit of its people and supported by Western aid, stood firm. The serpent, which sought to swallow Ukraine whole, found itself choking on the very people it sought to subjugate. Стратегія блискавичної війни Путіна передбачала швидку перемогу, але замість цього вона загрузла в жорстокому та затяжному конфлікті. Санкції, запроваджені міжнародною спільнотою, завдали нищівного удару російській економіці, тоді як українська армія, підкріплена непохитним духом свого народу та підтримкою Заходу, стояла твердо. Змія, яка прагнула проковтнути Україну цілком, задихалася від самих людей, яких вона прагнула підкорити.
The war has seen several pivotal moments, each a testament to the resilience and determination of the Ukrainian people. The Battle of Kyiv, the defense of Mariupol, the successful counteroffensives in Kharkiv and Kherson—each of these battles has shaped the course of the conflict, demonstrating that Ukraine would not be easily conquered. Війна стала свідком кількох переломних моментів, кожен з яких є свідченням стійкості та рішучості українського народу. Битва за Київ, оборона Маріуполя, успішні контрнаступи в Харкові та Херсоні – кожна з цих битв змінила хід конфлікту, продемонструвавши, що Україну нелегко підкорити.
In September 2022, the Ukrainian military launched a stunning counteroffensive in the Kharkiv region, reclaiming vast swathes of territory in a matter of days. This operation, which caught the Russian forces off guard, was a major psychological blow to the Kremlin and a significant morale boost for Ukraine. It was a reminder that the serpent could be wounded. У вересні 2022 року українські військові розпочали приголомшливий контрнаступ у Харківській області, повернувши великі території за лічені дні. Ця операція, яка застала російські війська зненацька, завдала серйозного психологічного удару по Кремлю і стала значним моральним піднесенням для України. Це було нагадуванням про те, що змія може бути поранена.
Later, in November 2022, Ukrainian forces liberated the strategic city of Kherson. This victory, coming after months of brutal fighting, was another significant milestone in the war. It signaled a shift in momentum, proving that Ukraine had the capability to reclaim its territory and push the invaders back. Пізніше, у листопаді 2022 року, українські сили звільнили стратегічне місто Херсон. Ця перемога, яка відбулася після місяців жорстоких боїв, стала ще однією важливою віхою у війні. Це сигналізувало про зміну імпульсу, доводячи, що Україна здатна повернути свої території та відтіснити загарбників назад.
The seeds of this war were sown years before the first shot was fired. Putin's obsession with restoring the Russian Empire, combined with his fear of a democratic Ukraine aligning itself with the West, set the stage for the conflict. Зародки цієї війни були посіяні за кілька років до того, як був зроблений перший постріл. Одержимість Путіна відновленням Російської імперії, разом із його страхом, що демократична Україна зблизиться із Заходом, підготували ґрунт для конфлікту.
In 2014, the annexation of Crimea and the support of separatist movements in Eastern Ukraine were the first aggressive moves in what would become a full-scale invasion eight years later. The Kremlin's narrative painted Ukraine as a rogue state, a Western puppet on Russia's doorstep, and used this to justify its actions. У 2014 році анексія Криму та підтримка сепаратистських рухів на сході України стали першими агресивними кроками в тому, що через вісім років переросло у повномасштабне вторгнення. Кремлівський наратив змальовував Україну як державу-відступницю, західну маріонетку біля порога Росії, і використовував це для виправдання своїх дій.
But this war, like the Ouroboros, is self-consuming. It feeds on the very lies that birthed it. Putin's war is not one of defense, but of aggression, an unprovoked assault on a sovereign nation. The world sees this for what it is—a violation of international law, an affront to the principles of sovereignty and self-determination. Але ця війна, як і Уроборос, самопожирається. Вона живиться тією самою брехнею, яка її породила. Війна Путіна – це не війна оборонна, а агресія, нічим не спровокований напад на суверенну державу. Світ бачить це таким, яким воно є – порушенням міжнародного права, викликом принципам суверенітету та самовизначення.
This conflict has brought nothing but suffering to both Ukrainians and Russians. The lives lost, the homes destroyed, the futures shattered—all for the ambitions of a few men who see the world as a chessboard. But these are not just pieces being moved—they are lives, families, entire communities. Цей конфлікт приніс лише страждання як українцям, так і росіянам. Втрачені життя, зруйновані будинки, розбиті майбуття — все заради амбіцій кількох людей, які бачать світ як шахову дошку. Але це не просто фігури, що рухаються – це життя, родини, цілі громади.
The world cannot allow the serpent to continue its feast. The international community must stand united against this aggression, not just for the sake of Ukraine, but for the sake of all who value freedom and peace. The future of this war remains unwritten, but the choices we make today will determine what is etched into the pages of history. Світ не може дозволити змії продовжувати свій бенкет. Міжнародна спільнота має стояти єдиною проти цієї агресії, не лише заради України, але й заради всіх, хто цінує свободу та мир. Майбутнє цієї війни ще не написане, але вибір, який ми робимо сьогодні, визначить те, що буде викарбувано на сторінках історії.